Редактор

Avatar of Редактор

Хочу висловити свою подяку оргкомітету конкурсу «Літературна надія Дніпра» за високий рівень організації та затишну атмосферу, що панувала під час церемонії нагородження фіналістів і переможців! Відчувається, що до справи взялися натхненні люди, справжні професіонали своєї справи!
Участь у конкурсі стала для мене прекрасною нагодою вперше відвідати Дніпропетровськ. Мене переповнюють враження! Це прекрасне місто, де живуть надзвичайні люди! Я зовсім не відчувала себе чужою. Дякую за привітну зустріч, гарячий чай і теплі слова! До Вас хочеться повертатися!
Бажаю Вам подальшого успіху та процвітання! Хай з кожним роком буде все більше талановитих конкурсантів!

З повагою та вдячністю, фіналістка конкурсу Ольшанська Олена
м.Луганськ

Визначено фіналістів обласного літературного конкурсу «Молода муза – 2013».

На конкурс було подано роботи від більш ніж 120 авторів.

До фіналу конкурсу увійшли твори 23 авторів.

 

Поезія (22-35 років)

Симон Абрикосов (с.Краснопілля Дніпропетровського району)

Олег Андрішко (с.Вітрівка Криничанського району)

Анна Грицюк (Дніпропетровськ)

Данило Даніленко (Дніпропетровськ)

Олена Короткова (Кривий Ріг)

Сергій Куликов (Дніпропетровськ)

Яна Сілецька-Васильєва (смт. Покровське)

 

Поезія (14-21 рік)

Таїсія Козлова (Дніпропетровськ)

Любов Масловська (Дніпропетровськ)

Ростислав Поляков (Дніпропетровськ)

Владлена Скаченко (Дніпропетровськ)

 

Проза (22-35 років)

Олена Грошева (Кривий Ріг)

Олена Короткова (Кривий Ріг)

Лариса Ластовченко (Кривий Ріг)

Олена Малєєва (Дніпропетровськ)

Олена Мережко (Дніпропетровськ)

Катерина Мохова (Дніпропетровськ)

Анна Ніколаєнко (с.Широке Криворізького району)

Юрій Пусов (Дніпропетровськ)

Наталія Філімошкіна (Дніпропетровськ)

Любов Чернуха (Кривий Ріг)

 

Проза (14-21 рік)

Олександра Калиновська (Дніпропетровськ)

Олександр Перлатов (Кривий Ріг)

Марина Шевцова (Кривий Ріг)

 

Нагородження переможців відбудеться у вересні 2013-го року разом із презентацією збірника творів-фіналістів «Молодої музи» 2012-го року.

 

Прочитати твори – http://gorod.dp.ua/tema/moloda_muza13/

Церемонія нагородження лауреатів та фіналістів Всеукраїнської літературної премії ім. Олександри Кравченко (Девіль) стала не лише довгоочікуваною, хвилюючою подією для учасників, але й цікавою новиною літературного життя України в цілому. Адже організація такого молодіжного конкурсу сприяє відкриттю нових імен, заохоченню молодих прозаїків, налагодженню зв’язків між творчою молоддю нашої країни. До складу журі увійшли письменники, науковці, журналісти та літературознавці з 14 областей України та США, їхні поради були просто безцінними для творчої молоді: з квітня по червень 2013 р. на сайті «Літературна Дніпропетровщина» можна було ознайомитися з високопрофесійними та змістовними рецензіями на твори. Дуже приємно усвідомлювати, що наші проби пера були прочитані та проаналізовані такими поважними та досвідченими літераторами і літературознавцями. Оцінки професіоналів значно прискорюють розвиток творчої особистості, вказують вірний шлях творчих пошуків. Різноманітні відгуки змушували конкурсантів і замислюватися, і дивуватися, і вдосконалюватися, та передбачити результати все-таки було неможливо – інтрига трималася до останнього.

У Дніпропетровській обласній бібліотеці для молоді ім. М. Свєтлова, де були нагороджені переможці, дипломанти та номінанти, всіх поєднувало відчуття схвильованості та очікування, але кожного, мабуть, тривожили й свої, потаємні роздуми. Мені пригадувалося, як було створено твір, поданий на конкурс, я уявляла, як інші учасники протягом певного часу розмірковували над темою, подіями та персонажами, писали, коригували тексти, що стали дзеркалом, котре відображає їх систему цінностей та особливості світосприйняття, й мене переповнювало відчуття радості і маленького дива. Літературознавці говорять, що завершений твір починає жити своїм, незалежним від автора життям, а іноді, як бачимо, й дарує авторові ось такі приємні зустрічі та сюрпризи.

Преміантами стали Катерина Роженко (м.Севастополь, АР Крим), Ігор Сілівра (м.Чернівці) Роксолана Сьома (Києво-Святошинський район, Київська область). Дипломами фіналістів були нагороджені: Аарон К.Макдауелл (псевдонім Сергія Ємця, м.Дніпропетровськ), Андрій Гуменчук (м.Вінниця), В’ячеслав Лазурін (м.Житомир), Дарина Мельник (м.Луцьк Волинської області), Дмитро Кузьменко (м.Житомир), Марта Приріз (м.Дрогобич Львівської області), Олександра Калиновська (м.Дніпропетровськ), Юлія Гогчян (м.Дніпропетровськ), Юрій Пусов (м.Дніпропетровськ).

Номінанти конкурсу отримали відзнаки від департаменту фізичної культури і спорту, сім’ї та молоді облдержадміністрації – Катерина Роженко (м. Севастополь, АР Крим) та Ігорь Сілівра (м.Чернівці); від обласної бібліотеки для молоді ім. М.Свєтлова – Олександра Усманова (м.Черкаси) і Таміла Тарасенко (м. Гуляйполе, Запорізька обл.); від шеф-редактора часопису «Борисфен» Фіделя Сухоноса – Анна Ніколаєнко (Криворізький р-н, Дніпропетровська обл.) та Андрій Гуменчук (Вінниця); від обласної ради організації ветеранів України – Олександра Калиновська (м.Дніпропетровськ).

Після отримання призів, цікавих книжок та пам’ятних сувенірів, молоді письменники вирушили до дитячого центру соціальної реабілітації «Перлина Придніпров’я». Чарівний куточок придніпровської землі, що славиться надзвичайно чистим повітрям, мальовничими краєвидами, які прикрашають узбережжя річки Самари, здавалося, ніби створений для знайомств і спілкування творчих людей. Обмін думками, враженнями та планами на майбутнє відбувався у присутності членів журі, що провели майстер-класи, під час яких проаналізували роботи учасників, охарактеризували ситуацію в сучасному літературному житті, дали безцінні поради щодо побудови сюжету, створення образів героїв, поділилися цікавими відомостями з психології творчості. Обговорення проблем літературного життя, сучасних та класичних літературних творів переросли у захоплюючу дискусію, яка нікого не залишила байдужим.

Наступного дня учасники, котрі вже стали справжніми друзями, були запрошені на обласне радіо компанії ДДОТРК. Під час запису пролунали фрагменти повістей та романів, поданих на конкурс. Це прекрасна можливість для авторів-початківців ознайомити зі своїми творами широкий загал, знайти свого читача. Серед відповідей на різноманітні запитання журналістів незмінними були слова кожного конкурсанта про те, що ці дні збагатили їхнє життя яскравими враженнями та ґрунтовним досвідом. Так, не кожному вдається побувати на такому святі творчості, й усі висловили бажання ще не раз зібратися у дружньому колі колег та однодумців.

Тож дозвольте щиро подякувати родині Олександри Кравченко, спонсорам, шановним членам журі, організаціям, що відзначили номінантів, Дніпропетровській обласній бібліотеці для молоді ім. М. Свєтлова, журналістам обласного радіо компанії ДДОТРК та кожному, хто доклав зусиль для організації Всеукраїнської літературної премії ім. Олександри Кравченко (Девіль).

Анна Ніколаєнко,

учасниця  конкурсу

25-26 июня я внезапно побывала в Днепропетровске(!), но обо всём по порядку.
Как-то раз на самиздат мне пришло сообщение: мол, приглашаем принять участие в конкурсе “Всеукраинская премия им.Александры Кравченко (Девиль)”. Приходите-ка на сайт. Я подумала, почесала репку, “растрясла своих подвалов”, отправила на конкурс старенькую повестушку “прадинасафраф” на укр.языке (в ПЗ написала, что это – первая часть трилогии) и приготовилась ждать.
Нужно отметить, что конкурс жюрило профессионально жюри. Вот это меня и привлекло.
Долго ли коротко, на сайте вывесили имена конкурсантов, чья крупная форма прошла предварительный отбор (на соответствие правилам), но без названий произведений. Смотри-ка, знакомое имя, отметила я.
Затем стали появляться записки членов жюри, и в этих записках были указаны только названия повестей и романов. Смотри-ка, конкурс, получается, анонимный, снова подумала я. Всё интересней и интересней.
Когда мои динозавры перевалили через первый тур, организаторы попросили предоставить всю трилогию. Это меня порадовало. Раз хотят ещё, значит, дело не безнадёжно. Но когда объявили финалистов, своего имени я там не нашла. Конечно, было немного грустно, но, честно говоря, я на многое не рассчитывала. Каково же было моё удивление, когда на почту упало письмо:

“Доброго дня, Олександро!
Ваш твір «Серце – пригоді!» увійшов до другого туру Всеукраїнської літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль) і лише 0,2 рейтингового балу не вистачило, аби потрапити до фіналу.
За клопотанням членів журі Оргкомітет запрошує Вас взяти участь у майстер-класах та інших заходах, які відбудуться 25-26 червня у місті Дніпропетровську в рамках проведення заходів з відзначення переможців Всеукраїнської літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль).
Проживання та харчування учасників – за рахунок Оргкомітету. ”

Коротко и на русском это звучит так:
Вы не добрали до финала 0,2 балла, но Оргкомитет по просьбе жюри приглашает вас 25-26 в Днепропетровск. Проживание и питание за счёт организаторов.
Можете не сомневаться, я загорелась “ЕХАТЬ!” просто немедленно, однако существовала одна маленькая загвоздка: меня должен был отпустить Самый Большой Начальник – Дениска. Говорила-говорила я с ним, и таки уговорила. Сменяла свой отъезд на “Конструктор. Мешок. Вооооот такой” :)
Награждение финалистов проходило в библиотеке. Всё было камерно и очень душевно. Кроме меня было ещё двое “нефиналистов”. Я обозвала нас “паровозиками”, и все над этим похихикали.
“Знакомое имя” – Игорь Силивра получил вторую премию за роман “Цепелін до Києва”. И мне, как ни странно, тоже досталась “плюшка” – грамота от библиотеки за создание приключенческой повести для подростков. Было приятно.
Затем нас повезли в детский лагерь (это просто обалденно красивое место!), где поселили, кормили, поили и мастерили. Трое из членов жюри выступили с небольшими докладами, а потом было неформальное общение “за литературу” до глубокой-глубокой ночи. Мы расходились последними, почти в три часа.
Утренняя запись на радио не обошлись без приключений. Нас привели в просторную комнату, велели рассаживаться. Наташа Девятко (член жюри-организатор) сообщила нам, что это – мистическая студия, здесь очень сильная энергетика… Видимо, нашей энергии было слишком много – умер студийный компьютер. Поэтому нас тройками уводили в иную комнату, где пытали с пристрастием и под запись, чтобы потом не отвертелись.
Вот такой у меня случился вояж в конце июня. Очень милый и душевный. Практически, “карманный конвент” :), – все разговоры “за литературу” сворачивали в основном на фантастику. Пили Олдёвку (совсем по чуть-чуть), мало спали и много-премного общались. Спасибо учредителям этой Премии и организаторам конкурса. Большое, искреннее спасибо.

Розпочну здалеку – як я попав на конкурс. Річ у тім, що після закінчення дилогії «Цепелін до Києва»-«Край» я почав розсилати його по видавництвах. А сайт «Літературна Дніпропетровщина» містить непогану підбірку адрес видавництв.  І тут я помічаю оголошення про конкурс. І подумалось: «А чому б і ні?». І сів вибирати уривок.

Тут я допустив велику помилку: піймався на рекомендацію що «уривок має бути логічно завершеним» і просто видрав побічну сюжетну лінію першої книги. Пізніше після майстер-класу, мені за це добряче пеняли.

Відправив і забув. Конкурс тривав понад три місяці, видавництва відповідали лаконічно «нам фантастика не потрібна» або не відповідали взагалі. В якийсь прекрасний момент я отримав листа, де організатори жадали повний текст роману. Ось так, непомітно для себе я пройшов перший тур.

Там за розвитком подій я вже стежив пильніше. «Не сперечатись із журі», «не сперечатись із журі» повторював собі раз за разом. Допомагало не завжди.

Взагалі це важливий урок, який кожному треба засвоїти: «автор усе, що хотів сказати – сказав у тексті». Пояснювати потім… ну друзям пояснити можна. А кожному тисячу із стотисячного накладу? Добре, будемо реалістами, із накладу в тисячу примірників. Всій тисячі не поясниш, що «я насправді мав на увазі…». Дуже, дуже важливо  оцінити як текст зрозуміють. Тому будь-які відгуки, а особливо компетентних людей, які щонайменше переглянули ваш твір – це безцінне надбання і безцінний досвід. І тут цей конкурс неперевершений.

Поступово справа дійшла й до фіналу. Вже тоді я вирішив, що приїду на вручення нагород та майстер-клас незалежно від результату. А коли дізнався, що став фіналістом – побіг одразу купувати квиточки.

Дорога була важкою. Взагалі-то логістів варто було б побити камінням – їхати з Чернівців в Дніпро через Франківськ, Львів, Тернопіль… 26 годин в потязі. Жах.

Тоді мені здавалось, що я не хвилювався – мене мали зустріти, але я запевнив, до доберусь по GPS. Проте ця шайтан-технологія вимагає як мінімум адекватності при введенні адреси – яку ввів, туди й приведе. Прийшов я не туди, довелось телефонувати, щоб мене зустріли.

Зустріли. Заспокоїли. Довели. Напоїли чаєм. Взяли інтерв’ю. Взяли ще одне інтерв’ю. Підгодували. І тільки-но я почав щось тямити, як почалась церемонія вручення нагород.

Взагалі, що не можу не відзначити дуже теплу і дружню атмосферу, яку вдалось створити організаторам конкурсу, за що їм окреме і велике спасибі.

Церемонія була… вражаюча. Особливо схвилювало те, що я аж на середині зрозумів, що нагороджують з кінця до початку і призові місця ще попереду. Захоплююче, насправді – наче виймають кулі з мішка, і з кожною кулею, з кожним чужим іменем розумієш, що твої шанси ростуть. Наче все ще не вирішено, а вирішується ось тут і зараз.

І от, нарешті. Друга премія. Тут мене перемкнуло всерйоз і надовго: ніяк не виходило, що я можу зайняти це місце. На той момент я уже розумів наскільки невдало вибрав уривок і наскільки мало він показує достоїнства тексту. На щастя, більшість членів журі не полінувались прочитати весь роман, це й вирішило його долю. Втім, зауважу, що бали фіналістів йшли дуже щільно, тож будь-яка випадковість могла змістити шальки терезів. Я не прочитав усі твори-фіналісти, проте ті, що прочитав – аж ніяк не гірші.

Потім ми поїхали в «Перлину Придніпров’я». По моїх, чернівецьких мірках, 70 км – інший край області, тут же це – «недалеко за містом». Доки ми добрались, я вже був готовий до злочину заради душу. Пізніше, під час на радіо інтерв’ю я сказав, що єдиний недолік організації – не видавали індивідуальні кондиціонери. Що ж, в кожному жарті є доля жарту.

Приїхали, поселились, освіжились, поїли. Організатори запевнили, що кількість хлопців та дівчат у фіналі рівна (як і творів українською та російською мовами), проте в «Перлині Придніпров’я» співвідношення було чи не один до п’яти. Мабуть, прекрасна половина легша на підйом.

Взагалі, вечір виявився надзвичайно цікавим. Майстер-класи на відкритому повітрі, неперевершена лекція по психології, і, головна родзинка: особисте спілкування. Насправді, переважна більшість корисної інформації береться саме там, рідкісна нагода почути прямі відповіді на прямі запитання. Не завжди приємні – але прямі. Це – головне.

Заснули пізно. Якби була б можливість не спали б усю ніч, але ранішню програму ніхто не відміняв.

Автобус – дорога до міста. Інтерв’ю на радіо. Де б записатись на майстер-клас по інтерв’ю? У мене тільки одне сподівання – на вправність режисерів, що виріжуть зайве. Я й у спокійному стані не найкращий оратор, а в схвильованому…

І знову – неформальне спілкування за столом, про який кажуть, що хто за ним зібрався – туди іще повернеться, імпровізований концерт першого місця – Каті Роженко, яка не тільки талановитий письменник, а й чудово грає на  фортепіано. І швидке читання третього місця, Роксолани Сьомої, знову щире здивування: це ж чудовий текст, мій теж не гірший?

І знову: спілкування, спілкування, спілкування.

Розставатись було жаль. Розумію, що в такому складі ми вже не перетнемось, проте певен, що учасників, усіх разом і кожного зокрема, бачитиму ще не раз.

 

Сілівра Ігор, автор роману «Цепелін до Києва»,

2 премія конкурсу ім. О. Кравченко (Девіль)

О повести

«Дорогу на юг» я написала за один день, 9 апреля 2011 года. Весь день то отходила от компьютера, то снова садилась за него – и так пятнадцать часов. Потом я два года боялась перечитать этот текст. Боялась чудовищного количества ошибок, с одной стороны, с другой – у меня не было потребности что-то исправлять. Обычно я пишу так, словно живу в выдуманном мире и знаю его до мельчайших деталей, этот же я словно наблюдала со стороны – и мне совершенно не хотелось оказаться внутри него. Здесь все было новым. Первая в жизни повесть (до того были только романы), первая в жизни попытка написать от первого лица. Впервые – настолько женский взгляд в повествовании. Один из преподавателей нашей школы, Юрий Григорьевич Крылов – нет, я у него не училась, ему мой первый роман попал в руки случайно, – сказал следующее: я не верю, что это написала девушка в шестнадцать лет; я вообще не верю, что это писала девушка. (И прочие тексты в этом плане такие же «жесткие».) Первый в жизни раз такая скорость написания – обычно я пишу не более шести текстовых (двадцати сценарных) страниц в день и после тщательно их «вылизываю».

Единственное, что роднило этот текст с другими, – перед написанием я увидела ключевые точки во сне. Так было и с обеими книгами «Хранителей», и с «Тайной». В качестве реальной основы взяла рассказы бабушки об эвакуации в Казахстан и жизни там, а также поездки в Одессу и в Крым, но, в целом, специально постаралась отойти от реального мира, прекрасно понимая, что моего жизненного опыта просто не хватит передать то, что творилось на самом деле. Можно воспринимать это как фантастический реализм, но ни в коем случае не как обычный – рискуете получить разрыв шаблона, какую-то странную альтернативную историю и географию, а также испорченное настроение.

И вот, конкурс сподвиг пересилить себя и взяться за текст. Предварительно – попросив дорогих друзей посмотреть на него жестким редакторским/писательским/профессорским оком. Надо сказать, все пять человек, которые взялись его читать, делали замечания – но ни одно из них не повторилось. В общей сложности количество страниц с замечаниями раза в полтора превысило объем самой повести. Замечания я учла, по ходу правки самостоятельно наловила еще целую кучу повторов и странных конструкций, после чего шестой человек сказал: «Все идеально, не вздумай менять что-либо». Но, чувствую, не удержусь – потому что в рецензиях от жюри появились еще весьма и весьма ценные замечания. Читать их было стыдно чуть ли не до слез – ведь ткнули носом в очевидное. Но тексту это пойдет только на пользу. В общем, прозвище «Долбанутый Перфекционист» мне дали не зря.

 

Двадцать пятое июня

О конкурсе узнала с городского сайта. Выбор текста оказался простым. Одну повесть отмела за недостаточным объемом, писание в соавторстве не рассматривала как класс, первых «Хранителей», где одна только первая часть занимает 6 а.л. против трех – конкурсного максимума, – пришлось отложить с сожалением. После чего я постаралась забить на все происходящее. Думала сначала, что не буду писать комментарии, за разборы поблагодарю уже по окончании, однако Тимур Литовченко со своим «И тишина…» спровоцировал. Дальше общение пошло живее. Так и пролетело время.

Не знаю, как со второй частью вышеупомянутого прозвища, а первое вполне соответствовало тому, что происходило со мной за несколько дней до отъезда. Итак, в выходные я получила два реальных шанса отъехать если не на тот свет, то в ближайшую больницу – настолько реальные, что всерьез засомневалась в целесообразности поездки. Потом решила, что такое бывает, по Лине Костенко, «раз в никогда», – и забила на произошедшее большой кувалдой. Но если бы это хоть как-то повлияло на дальнейшее времяпрепровождение… 25 июня началось для меня поздним утром 24-го – из чего можно сделать верный вывод: ночью я не ложилась. Тем более что ночь в нынешних условиях – самое благоприятное время для творчества.

Если бы я знала, что в библиотеке найдется место, чтобы сбросить свои вещи, я бы, вне всякого сомнения, прихватила с собой рюкзачок. Но я рассчитывала на худший вариант – мы будем держать свое добро на коленях – и постаралась все, что понадобится, упихать в одну сумку (даром, что ли, в плохие времена я возила в ней два ноутбука и плюс еще пару кило всякой мелочи). Я наивно рассчитывала на то, что смогу урвать хоть полчаса, чтобы написать что-то осмысленное. Не могу сказать, что ноутбук оказался мертвым грузом, но в качестве пишущей машинки он мне не пригодился.

В общем, длительное отсутствие сна явно повлияло на мои мыслительные способности. Иначе я бы не перепутала библиотеку имени Светлова с актовым залом… дай Боже памяти, не помню, чего… словом, где в дни моей глубокой юности проводили французскую весну. Меня может извинить разве что то обстоятельство, что в эту библиотеку я никогда не ходила, поняв, что мои читательские запросы проще удовлетворять через Интернет.

Также отсутствие сна сильно повлияло на координацию – я своей несчастной сумкой пересчитала все углы, попавшиеся на пути, и только что на ногу кому-то из членов жюри ее не уронила. Под конец махнула рукой на это обстоятельство, решив смириться, как с неизбежным злом.

По дороге я старательно настраивала себя: ничему не удивляться; все накладки, которые могут произойти, непременно произойдут; далее в таком же роде. Одновременно с мыслями в лучших традициях Эдварда Мерфи я гадала, сколько человек помянет мою косу и выскажет вслух то, что я похожа на героиню своей повести. Очень боялась, как бы не решили, что Лисенка я списала с себя. Идею таки высказали, но сказали так, что я сразу почувствовала: здесь не надо себя настраивать. Все будет хорошо, что бы ни случилось.

Немного насмешила манера представляться или отвечать на вопрос «Ты кто?». Сразу – имя и название текста. Будто ты не только человек, но и воплощение своего произведения.

Пока завтракала, слушала интересный разговор между одной из представительниц жюри – Наталией Девятко – и Андреем («Чернетки неба» – в лучших конкурсных традициях, да). Кажется, Андрей не всегда понимал, что ему пыталась сказать Наталия (судя по ответам и по наводящим вопросам). А для меня было удивительно – сидеть и слушать то, о чем я никогда не читала, и мне никто не рассказывал, и, тем не менее, я об этом знала – дошла своим умом либо хлебнула на практике: об опасности «литературных игр» и прочего. Было чудесно и немного странно – встречать в жизни людей, с которыми ты будто говоришь на одном языке и думаешь в одном ключе.

Думала, что поддамся своей обычной застенчивости и дальше буду только слушать, но ничего подобного. В читальном – если я ничего не путаю – зале, где должна была пройти церемония, состоялось знакомство с Юлей Гогчян. И как-то сходу получился разговор. Впервые за много лет у меня получилось разговаривать с незнакомым человеком на «ты», да при том еще и чувствовать себя естественно. Наверное, если посмотреть со стороны, мы разговаривали даже чересчур активно и жизнерадостно… Так и скоротали время до начала.

Запомнились отрывки из «Похищения Розы», особенно песня Амброзии. Насчет довести слез – это в точку, это всегда пожалуйста. Понравилась песня о Днепропетровске, ее бы хотелось себе в коллекцию. Показалось, что всем песням не хватало другого – полифонического – аккомпанемента.

Призовое место… не знаю. Может быть, дело было в организации мероприятия и поведении жюри, может быть, в моем настрое, может быть, в том, что разрыв между первым призовым местом и последним местом у финалистов – меньше балла, – но я не ощутила особой разницы между финалистами и призерами. Я лично себя чувствовала победительницей и то, что я получила только диплом финалистки, никак на это не повлияло. А вот второй диплом стал абсолютной неожиданностью. Особенно если учесть то, что мой текст всю дорогу сравнивали с «Вакациями в Тангермюнде» – и, если мне память не изменяет, сравнение было стабильно не в мою пользу. И награда от ветеранов, видевших войну не в кино, оказалась для меня самой высокой, какую я только могла вообразить – в чем-то даже выше конкурсной, – хотя найти слова, чтобы сказать что-то вразумительное в ответ, оказалось крайне сложно. И спасибо пани Элине, которой пришла в голову идея показать ветеранам мою повесть.

Кажется, не менее растерялась и Юля, когда ее вызвали, чтобы вручить диплом от армянской диаспоры. Я ее в бок ткнула раз пять или шесть, прежде чем она встала.

С Мартой познакомилась после окончания церемонии, уже после того, как Юля поехала домой. Приткнув на шкаф призы, так и норовившие выпасть из рук, я потянулась за очередным стаканчиком кофе… и вдруг услышала вопрос, который меня буквально нокаутировал «Ти чого така шумна?». «Шумная» и я… меня ухитрялись отметить как отсутствующую, когда я сидела за столом рядом с преподавательским. Я попробовала объяснить то, что в принципе объяснению не поддается, одновременно стараясь не упасть от удивления. Пока суд да дело, за столом открыли бутылку шампанского… и мы, с нашими кофе и чаем, резко почувствовали себя не в своей тарелке. Поэтому сбежали, устроились на сквозняке – и принялись обмениваться впечатлениями. Чем и занимались до самого ужина, – и не так уж и тихо.

По прибытии в «Жемчужину Приднепровья» выяснилось, что речка – самое больное место. Процентов пятьдесят всех бесед до ужина было посвящено сожалениям об отсутствии купального костюма и планам «искупаться после заката». А сам центр, в целом, очень понравился. Не помню, кто автор фразы, сказанной, едва мы зашли за ворота: «Не бойся, детей сейчас нет, нам ничего не грозит». Как выяснилось из разговоров, не я одна ожидала, что это будут домики, построенные еще при советской власти и перестроенные впоследствии, но, как выяснилось, строительство закончилось только год назад.

Что было на мастер-классах, не знаю: недосып победил, я рухнула на кровать и проснулась аккурат за двадцать минут до окончания последнего из запланированных. На творческое общение вытащила себя буквально силком, и продержалась там исключительно за счет кофе, за четыре часа проглотив двухнедельную норму. Порассказывала немного, как писала «Повесть о первой семье», точнее – с какими приключениями добывала для нее иллюстративный материал; очень красноречиво об этой истории говорит фраза «я пришибленная, но не сумасшедшая». Послушала Ольгу Кай – она, оказывается, тоже из тех краев, только, в силу возраста, помнит случившееся гораздо лучше. Судя по ее словам – в литературе темы плывуна на Тополе таки еще не касались… Интересно, почему?

Из других обсуждений запомнились те, что касались Севастополя, Балаклавы и окрестностей, а также механизмов возникновения «городских легенд». Нет, все же, даже если ты участвуешь в беседе только пассивно, – как хорошо осознавать, что предмет разговора тебе знаком. Сразу становится легче воспринимать. Забавно было наблюдать, как общая беседа сменяется разбреданием на кучки по интересам, и как люди потихоньку спускаются с небес на землю, то есть перебираются с диванов и стульев на ковер. Творческое общение закончилось часа через три после того, что было заявлено официально: расходиться не хотелось. Самые стойкие и бесстрашные продолжили общение уже на берегу реки, под зудение комаров.

 

Двадцать шестое июня

Утро началось с лютых, хотя и мысленных, ругательств. И отнюдь не в адрес линз, с которыми я, наверное, мучиться буду и через три года активного ношения. Выяснилось, что в город мне придется ехать в замечательных, неубиенных штанах имени Бильбо Бэггинса, иначе уложить дипломы в сумку будет просто некуда. Незаменимая вещь, когда надо посидеть где-нибудь на земле или на грязном подоконнике – но в то утро я о ней явно не мечтала…

При отбытии ничего особенного не случилось, если не считать того, что это был день заезда очередной группы. И нас с Мартой перепутали с кем-то из вновь прибывших. Так и не поняла, приняли ли нас за детей старшей группы (н-ну, с большой натяжкой), за родителей (мы весьма похожи на мам, у которых есть дети лагерного возраста, надо сказать) или же за маму с дочкой/тетю с племянницей/далее по списку.

А вот на местной радиостудии оказалось весело. Кажется, Наталия Девятко, рассказывая о предыдущих приходах сюда, сказала: «Все, кто собирается за этим столом, позже встречаются снова и возвращаются сюда» (за точность цитаты не поручусь). Интересно, как тогда расценить факт, что запись в том помещении, где планировалась изначально, не состоялась, – что нам не суждено собраться? Забарахлил компьютер, и нас в итоге записывали в другом помещении.

Еще один диалог. Ольга Кай и Александра Усманова.

«Ольга: Постучи по дереву. *стучит по столу*

Александра: Надо стучать по дереву высшего качества. *стучит по лбу*

Ольга: Я бы скорее постучала по роялю…»

И еще. Прикинув, что время у меня еще есть, я решила поискать, а нельзя ли достать поблизости воды. В итоге притащила три двухлитровых бутылки. Голос из-за рояля, не помню, кто: «Ты святая!» (После в том же углу повторяется еще один или два раза, другими голосами.) Я в ответ говорю, что моя святость имеет пределы, и за следующей партией побежит автор высказывания – потому что я растерла ногу… Ну и, учитывая, что из четырех литров, выпитых на студии, где-то полтора пришлось на мою долю, – степень моей святости таки преувеличили.

Насчет себя – у меня такое впечатление, что запись я запорола от и до. Нет, все же устные выступления – это не мое. Даже если бы мне дали заранее вопросы, даже если бы я заранее написала структурированные ответы – я бы в итоге все равно зажалась и ушла в себя. Диплом от совета ветеранов – забыла, что это в моей жизни имело место быть. Если бы Наталия о нем не напомнила – я бы сама вспомнила, уже выйдя за дверь, а то и ближе к вечеру. Половину того, что я могла бы сказать – не сказала, вторую – промямлила. Не знаю, я одна такая уникальная, или все же нашелся кто-то, кто также читал отрывок не из конкурсного произведения. Но нормально обосновать свой выбор я не смогла.

Причин было несколько. Я в принципе не хотела читать прозу. Меньше всего люблю, когда зачитывают ремарки к репликам, а не передают эмоции голосом. Я понимаю, что аудиокнига и аудиопостановка – разные вещи, но, когда читают абсолютно без эмоций и даже без интонаций, или голосом выражают одно, а в ремарке стоит совершенно другое… мне это очень сильно ездит по ушам. А когда надо читать очень эмоциональный диалог и постоянно отвлекаться на ремарки – выходит не то. Как на меня – абсолютно неестественно.

На всякий случай я все же подготовила отрывок из «Хранителей». Первая глава – в четыре раза длиннее лимита (три тысячи знаков), сюжетно законченная сцена – шесть тысяч. После того, как я вырезала оттуда все описания и часть реплик одного из персонажей, превратив речь другого в монолог, я поняла, что лучше эту кастрированную версию на публику не представлять, и что озвучивать я ее буду только под дулом пистолета.

Вариант с поэзией тоже не прокатил. Читать то, что изначально писалось как текст песни, или то, что уже положено на музыку, у меня не получилось. Особенно если есть припев – сразу сбиваешься. Мелькнула мысль не читать, а отдать записи – но не знаю, восприняли бы ее. А «Сказку о звездах», опять-таки, пришлось бы сокращать – чего вовсе не хотелось бы.

А после появилась мысль – прочитать отрывок из сценария. Пусть не по моей книге. Это совсем не то же самое, что просто перевести текст из одного формата в другой. Не отказывают же Расину в праве называться автором трагедии об Антигоне – хотя ранее уже была написана трагедия Софокла на тот же сюжет… (да, я от скромности не умру). И многим авторам, писавшим о том же – до и после.

Поэтому меня лично такой вариант устраивал бы на все сто. Ремарки меня не сбивали, не тормозили чтение – потому что их попросту не было. Я могла нормально выразить голосом чувства и изобразить разговор двух людей, не спотыкаясь. Может быть, не так, как требовалось бы… я же не профессиональный актер, и читала одна за двоих. Наверное, у меня получилось чересчур эмоционально. С другой стороны – люди, у которых вырвалось наружу напряжение, копившееся в течение нескольких месяцев, могли бы не просто кричать друг на друга – могли бы и за грудки схватить, тем более что было за что…

А еще одна причина зачитать указанный отрывок – это был подарок тем людям, которые помогли мне отредактировать повесть. Которым из всего того, что я написала, больше всего нравится именно сценарий по «Тайне», и у которых эта сцена стоит в числе самых любимых.

Что бы ни происходило в жизни, лучше бы это случалось тогда, когда человек в состоянии это оценить. В общем, мое мнение таково, что впечатлений могло бы быть гораздо больше, но и душа, и мозги настолько устали от новой информации, что половина попросту прошла мимо меня, зафиксировавшись на уровне сухих фактов. Жалко, что я половину не восприняла как следует из-за банальной усталости, может быть, на кого-то произвела не то впечатление – по той же причине… С другой стороны – я очень рада, что поехала. Все эти дни, несмотря на усталость, меня не покидало ощущение счастья.

Организаторам могу сказать только спасибо. Во всем, начиная от того, чем нас кормили в библиотеке, и заканчивая транспортом, чувствовалась слаженность и хорошая подготовка. И энтузиазм, и доброе отношение ко всем, кто прибыл…

Очень рада, что побывала именно на первом конкурсе. В дальнейшем может быть лучше, может быть хуже, в правила могут вноситься изменения – но первый раз всегда останется первым…

 

Система оцінювання творів відбувалася у три тури за рейтинговим принципом, що допомогло уникнути проблеми «сильних» і «слабких» груп, і з кожної групи далі могла пройти будь-яка кількість творів.

У першому турі подані на конкурс повісті і фрагменти романів було розподілено на 8 груп, рівнозначних за обсягом і жанровим наповненням. Прохідний бал у наступний тур становив 3,5.

Кожен член журі читав свою групу та оцінював, після чого мав право прочитати та оцінити будь-яку кількість творів з інших груп. Таким чином, кожен твір у першому турі отримав від 4 до 9 оцінок.

Рейтинг твору вираховувався шляхом ділення суми отриманих балів на кількість членів журі, які прочитали твір.

Оцінювання здійснювалося за шестибальною системою, де:

6 – чудово,

5 – дуже добре,

4 – добре,

3 – посередньо,

2 – погано,

1 – дуже погано.

Ставити «0» було неможна.

Поставлені оцінки зберігалися протягом усього конкурсу. Виняток – романи: якщо член журі читав роман повністю, а не лише фрагмент, то мав право змінити свою оцінку.

Отримуючи наступні оцінки, рейтинг твору міг зменшитись або зрости, іноді досить сильно, що видно на прикладі творів, чий остаточний рейтинг наприкінці конкурсу став нижчим за прохідний бал туру.

У другому турі твори були зібрані у 4 групи. Принцип оцінювання зберігався, але прохідний бал збільшився до 4,5. У цьому турі кожен твір прочитали від 9 до 15 членів журі.

12 творів-фіналістів прочитали всі судді й оцінили їх. Часто різниця між рейтингом творів у фіналі становила кілька сотих або 1-2 бали. При однаковому рейтингу для визначення місця твору враховувалася кількість найвищих оцінок суддів.

 

Нижче наведені всі оцінки, які отримали конкурсні твори.

 

Місце твору у конкурсі – Автор – Твір – Оцінки –Загальна кількість балів – Кількість суддів, які оцінювали твір – Рейтинг у конкурсі

 

Фінал

1. Катерина Роженко «Окрыленные Сталью»

6+6+6+6+6+6+6+6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+3+3+2+2=129 / 27 – рейтинг – 4,78

2. Ігор Сілівра «Цепелін до Києва»

6+6+6+6+6+6+6+6+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3=127 / 27 – рейтинг – 4,7

3. Роксолана Сьома «Вакації у Танґермюнде»

6+6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+2=125 / 27 – рейтинг – 4,63

4. Андрій Гуменчук «Чернетки неба»

6+6+6+6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3+2=124 / 27 – рейтинг – 4,59

5. Аарон К. Макдауелл «Песок»

6+6+6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3+3+3=124 / 27 – рейтинг – 4,59

6. В’ячеслав Лазурін «Звон листвы – шелест листвы»

6+6+6+6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3+2=123 / 27 – рейтинг – 4,56

7. Дмитро Кузьменко «Історії з чаюванням»

6+6+6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3+2=123 / 27 – рейтинг – 4,56

8. Юрій Пусов «О высоком и вечном»

6+6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3=123 / 27 – рейтинг – 4,56

9. Дарина Мельник «Оголошення»

6+6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+3+3+3+3+3=122 / 27 – рейтинг – 4,52

10. Олександра Калиновська «Дорога на юг»

6+6+6+5+5+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3+3+3+3=118 / 27 – рейтинг – 4,37

11. Марта Приріз «Мій Бог маленький хлопчик»

6+6+6+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3+3+3+3+3+2=112 / 27 – рейтинг – 4,15

12. Юлія Гогчян «Совершая наше «мы»»

6+5+5+5+5+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+4+3+3+3+3+2=112 / 27 – рейтинг – 4,15

 

Тур «Півфінал»

13. Тала Владмирова «День секонду»

6+6+6+5+5+5+4+4+3+3+2=49 / 11 – рейтинг – 4,45

14. Наталія Філімошкіна «Сумерки царей»

6+6+5+5+5+5+4+3+3+2=44 / 10 – рейтинг – 4,4

15. Анна Рибалка «Господній вовк»

6+6+5+5+5+5+4+4+4+4+3+3+3=57 / 13 – рейтинг – 4,38

16. Олександра Усманова «Серце – пригоді!»

6+5+5+4+4+4+4+4+4+3=43 / 10 – рейтинг – 4,3

17. Вікторія Щабельник «Паутина прошлого»

6+5+4+4+4+4+4+4+4+4+4=47 / 11 – рейтинг – 4,27

18. Володимир Арєнєв «Подарок под ёлочку»

6+5+5+4+4+4+4+4+3+3=42 / 10 – рейтинг – 4,2

19. Валентина Гальянова «Ходіння Туди й Назад»

5+5+5+4+4+4+4+4+3+3=41 / 10 – рейтинг – 4,1

20. Яна Шопіна «Ангел»

6+5+5+5+4+4+4+4+3+3+2=45 / 11 – рейтинг – 4,09

21. Іван Городиський «Казки для принцес»

6+5+5+5+5+4+4+4+3+3+3+2=49 / 12 – рейтинг – 4,08

22. Ольга Волинська «За крок до неба»

6+6+5+5+4+4+4+4+4+3+3+3+2=53 / 13 – рейтинг – 4,07

23. Анна Ніколаєнко «Легенди про квіти»

6+5+5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+3+2+2=61 / 15 – рейтинг – 4,06

24. Наталія Цигічко «Посланница небес»

6+6+5+5+4+4+4+4+3+3+3+3+2=52 / 13 – рейтинг – 4

25. Михайло Анопченко «Муравейник»

6+6+4+4+4+4+4+3+3+2=40 / 10 – рейтинг – 4

26. Дмитро Бунецький «Ночь в холодном серебре»

5+5+5+4+4+4+4+4+4+4+3+2=48 / 12 – рейтинг – 4

27. Євгенія Спащенко «Зашкиэль. История Ноября и Хозяйки часов»

5+5+5+4+4+4+4+4+3+3+3=44 / 11 – рейтинг – 4

28. Мар’яна Данилюк «13-річчя Рудоволоски»

6+5+4+4+4+4+4+3+3+3+3=43 / 11 – рейтинг – 3,91

29. Сніжана Тимченко «Я тільки Я?»

6+4+4+4+4+4+4+3+3+3=39 / 10 – рейтинг – 3,9

30. Ірина Артановська «Язык МИРА»

5+5+4+4+4+4+4+3+3+3=39 / 10 – рейтинг – 3,9

31. Марія Солтис-Смирнова «Іграшки з однієї майстерні»

4+4+4+4+4+4+4+4+3=35 / 9+3,89

32. Лідія Новоселецька «Синдром GLAMOURa»

6+5+4+4+4+4+4+4+4+4+3+2+2=50 / 13 – рейтинг – 3,85

33. Ольга Мігель «Лісовий пісняр»

5+5+4+4+4+4+4+4+4+3+3+3+2=49 / 13 – рейтинг – 3,77

34. Галина Зарудна «Яд иллюзий»

6+6+6+4+4+3+3+3+3+2+1=41 / 11 – рейтинг – 3,73

35. Юлія Лісовська «Емігрантка»

6+6+5+4+4+3+3+3+3+3+1=41 / 11 – рейтинг – 3,73

36. Катерина Газізянова «Талант жити»

5+4+4+4+4+4+4+3+3+3+3=41 / 11 – рейтинг – 3,73

37. Ірина Ожеховська «Мрія з кольором»

6+5+5+4+4+4+3+3+3+2+1=40 / 11 – рейтинг – 3,64

38. Анна Порядинська «Світ від кінця до краю»

6+5+4+4+4+3+3+3+2+2=36 / 10 – рейтинг – 3,6

39. Катерина Шишканова «Запах солнца»

6+5+5+4+4+3+3+3+3+3+3+1=43 / 12 – рейтинг – 3,58

40. Марина Кастюкова «Линия Феникса»

6+5+4+4+3+3+3+3+3+3+3+3=43 / 12 – рейтинг – 3,58

41. Ольга Вайдич «Комплекс Попелюшки»

6+5+4+4+4+3+3+3+3+3+2+2=42 / 12 – рейтинг – 3,5

42. Катерина Цірульницька «И в моей жизни все переменилось»

5+5+5+4+4+3+3+3+3+3+2+2+2=44 / 13 – рейтинг – 3,38

43. Елеонора Сіндєєва «Брати менші»

4+4+4+4+4+3+3+3+3+3+2=37 / 11 – рейтинг – 3,36

44. Костянтин Сегедський «Страна динозавров»

5+5+4+3+3+3+2+2+2+1=30 / 10 – рейтинг – 3

 

Тур «Відбірковий»

45. Катерина Шевцова «У пошуках мрій»

6+6+5+4+3+2+2+2+1=31 / 9 – рейтинг – 3,44

46. Анна Краснопьорова «Человек из моих снов»

5+4+4+4+3+2+2=24 / 7 – рейтинг – 3,43

47. Філіп Жисе «Учитель»

6+4+3+2+2=17 / 5 – рейтинг – 3,4

48. Юрій Бабічин «Дефект генерації»

4+4+4+3+2=17 / 5 – рейтинг – 3,4

49. Олексій Декань «Проект Kinesis – Силуэты»

4+4+3+3+3=17 / 5 – рейтинг – 3,4

50. Олена Ляшенко «Сповідь божевільної»

5+4+4+3+3+1=20 / 6 – рейтинг – 3,33

51. Інна Садовська «Ген любви»

4+4+3+2=13 / 4 – рейтинг – 3,25

52. Анна Панченко «Две половины души»

4+3+3+3=13 / 4 – рейтинг – 3,25

52. Ніка Причара «Львівські атракції»

4+3+3+3=13 / 4 – рейтинг – 3,25

52. Олександр Чезганов «Птичий Ключ»

4+3+3+3=13 / 4 – рейтинг – 3,25

53. Марина Черемних «Письмо»

5+4+4+2+1=16 / 5 – рейтинг – 3,2

54. Олександра Добрунова «Испытание»

5+4+3+3+1=16 / 5 – рейтинг – 3,2

55. Сергій Качечка «VстранеDurokoff (версия 1.5)»

4+4+3+3+2=16 / 5 – рейтинг – 3,2

55. Людмила Сердюковська «Бабушка с пирожками»

4+4+3+3+2=16 / 5 – рейтинг – 3,2

56. Євгенія Сердюк «Партия в шашки»

5+3+2+2=12 / 4 – рейтинг – 3

57. Олена Стасенко «Наследник. Вляпаться по полной»

4+4+3+2+2=15 / 5 – рейтинг – 3

58. Олександр Іщенко «Кладбище жизни»

4+3+3+2=12 / 4 – рейтинг – 3

58. Володимир Ковальчук «Декілька слів про подорож та поїздки»

4+3+3+2=12 / 4 – рейтинг – 3

59. Христина Сирова «Біла ворона в чорному»

3+3+3+3=12 / 4+3

59. Яніна Бутенко «Принцеса країни Втрат»

3+3+3+3=12 / 4 – рейтинг – 3

60. Андрій Тужиков «Ще одна цегла в стіні»

5+3+3+2+1=14 / 5 – рейтинг – 2,8

61. Юлія Поджинська «Фотография прошлого»

4+4+3+2+1=14 / 5 – рейтинг – 2,8

61. Оксана Поташова «Феликс»

4+4+3+2+1=14 / 5 – рейтинг – 2,8

62. Сергій Ситий «Незнакомка»

4+3+2+2=11 / 4 – рейтинг – 2,75

62. Анна Терешкова «Картина мести»

4+3+2+2=11 / 4 – рейтинг – 2,75

63. Інесса Заворотня «Пятая богиня»

3+3+2+2+2=12 / 5 – рейтинг – 2,4

64. Вікторія Шпортюк «Справедливость должна восторжествовать»

5+3+3+1+1+1=14 / 6 – рейтинг – 2,33

65. Поліна Лівшиць «Три камешка»

3+3+2+2+1=11 / 5 – рейтинг – 2,2

65. Тетяна Фролова «Истории хвостиков»

3+3+2+2+1=11 / 5 – рейтинг – 2,2

66. Ірина Степанюк «Мечта Фанатки»

3+3+2+1+1=10 / 5 – рейтинг – 2

 

Три місяці, які тривав конкурс, для журі перетворилися на справжній марафон. Потрібно було не тільки прочитати багато творів великої форми (від оповідань і повістей до повноцінних великих романів), але й обдумати, оцінити кожен з них, зважуючи на те, що лише один бал може наблизити того чи іншого автора до перемоги, а може віддалити від неї. Багато хто писав огляди та рецензії на конкурсні твори, аби учасники не просто дізналися, що пройшли або ні до наступного туру, але й отримали якомога більше відгуків на свою творчість та мали змогу зробити висновки і зрозуміти, чому їх твори були оцінені так чи інакше.

Подані на здобуття премії твори представили майже весь спектр напрямків сучасної жанрової літератури: містика і наукова фантастика, психологічна проза і так звані жіночі романи, дитячі казки та оповідання, фентезі, історичні та пригодницькі твори… і це в різних, часто несподіваних поєднаннях. І якщо в першому турі ще траплялися твори відверто слабкі, які можна назвати невдалою спробою, то у фіналі маємо якісну добірку різних літературних форм та напрямків.

Організатори до останнього тримали інтригу і стосовно імен учасників (члени журі отримували твори лише з назвою, без імен, хоча анонімність не була обов’язковою вимогою), а також і стосовно переможців. Тому нам також довелося пережити азарт вболівання і очікування, бо в кожного, звісно, за час конкурсу з’явилися свої «улюбленці», творами яких хотілося б прикрасити власну книжкову полицю.

02

Ольга Матюхіна, Володимир Кравченко та Еліна Заржицька

І от, нарешті, 25 червня у Дніпропетровській обласній бібліотеці для молоді ім. М.Свєтлова було названо імена переможців Всеукраїнської літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль). Ними стали:

І місце – Катерина Роженко (м.Севастополь, АР Крим), пригодницько-фентезійний роман «Окрыленные Сталью»;

ІІ місце – Ігор Сілівра (м.Чернівці), науково-фантастичний роман «Цепелін до Києва»;

ІІІ місце – Роксолана Сьома (Києво-Святошинський район, Київська область), історико-психологічний роман «Вакації у Танґермюнде».

переможці першої Всеукраїнської літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль

Переможці першої Всеукраїнської літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль

Дипломи фіналістів отримали: Аарон К.Макдауелл (псевдонім Сергія Ємця, м.Дніпропетровськ), Андрій Гуменчук (м.Вінниця), В’ячеслав Лазурін (м.Житомир), Дарина Мельник (м.Луцьк Волинської області), Дмитро Кузьменко (м.Житомир), Марта Приріз (м.Дрогобич Львівської області), Олександра Калиновська (м.Дніпропетровськ), Юлія Гогчян (м.Дніпропетровськ), Юрій Пусов (м.Дніпропетровськ).

Переможці та фіналісти отримали книжки, пам’ятні подарунки, а також петриківські сувеніри – один із символів Дніпропетровщини. Але сюрпризи на цьому не закінчилися. В рамках конкурсу було вручено особливі відзнаки:

від департаменту фізичної культури і спорту, сім’ї та молоді облдержадміністрації – Катерині Роженко (м. Севастополь, АР Крим) та Ігорю Сіліврі (м.Чернівці);

від обласної бібліотеки для молоді ім. М.Свєтлова – Олександрі Усмановій (м.Черкаси) і Тамілі Тарасенко (м. Гуляйполе, Запорізька обл.);

від шеф-редактора часопису «Борисфен» Фіделя Сухоноса – Анні Ніколаєнко (Криворізький р-н, Дніпропетровська обл.) та Андрію Гуменчуку (Вінниця);

від обласної ради організації ветеранів України – Олександрі Калиновській (м.Дніпропетровськ).

05

Пам’ятну відзнаку отримує засновник конкурсу Володимир Кравченко

Диплом фіналіста отримує Аарон К.Макдауелл

Диплом фіналіста отримує Аарон К.Макдауелл

 

04

Анна Ніколаєнко отримує відзнаку від шеф-редактора часопису «Борисфен» Фіделя Сухоноса

На цьому офіційна церемонія завершилася, але… фінал такого конкурсу обов’язково стає початком для чогось іншого, можливо, не менш значущого в житті кожного з тих, хто приймав участь у ньому. Тривалий майстер-клас, який було розпочато оглядами членів журі підчас проведення конкурсу, продовжився у мальовничому куточку на березі Самари, на території дитячого центру соціальної реабілітації «Перлина Придніпров’я», який запросив нас у гості, створивши неперевершену атмосферу для творчого спілкування.

Члени журі премії Людмила Скорина та Ольга Рєпіна

Члени журі премії Людмила Скорина та Ольга Рєпіна

Члени журі премії Людмила Скорина, Еліна Заржицька та Світлана Талан

Члени журі премії Людмила Скорина, Еліна Заржицька та Світлана Талан

Ввечері відбулися майстер-класи під керівництвом Ольги Рєпіної, Людмили Скорини та Світлани Талан, підчас і після яких автори та ті, хто оцінював їх твори протягом конкурсного відбору, змогли поділитися враженнями, обговорити окремі роботи та напрямки сучасної літературної творчості.

Майстер-клас проводить Ольга Рєпіна

Майстер-клас проводить Ольга Рєпіна

 

Продовження майстер-класу після заходу сонця

Продовження майстер-класу після заходу сонця

 

Неформальне спілкування

Неформальне спілкування

 

Ділимося враженнями

Ділимося враженнями

А вранці, після сніданку, всі учасники повернулися до Дніпропетровську, де відбувся радіо-марафон на Дніпропетровському державному обласному радіо; організований редакцією газети «Днепр Вечерний» круглий стіл; подорож стежками творчості письменників нашого краю у музеї «Літературне Придніпров’я», яка стала можливій завдяки директорові музею Олені Аліванцевій.

На Дніпропетровському обласному радіо

На Дніпропетровському обласному радіо

А пізніше всі бажаючі змогли прогулятися Дніпропетровськом, побачити центральний проспект та головні міські парки, сакральне місце, зображене, зокрема, і в творах фіналістів – Монастирський острів, та найдовшу в Європі набережну.

Наостанок хочеться висловити сподівання, що завдяки спонсорській підтримці родини письменниці Олександри Кравченко (Девіль) Всеукраїнська літературна премія стане щорічним конкурсом, доброю традицією, яка не тільки об’єднуватиме творчий люд з усієї України, але й дозволить нам поступово відкривати нових цікавих письменників та доносити до читачів якісні, захоплюючі твори. Саме такі, які своєю діяльністю та творчістю пропагувала Олександра Петрівна Кравченко.

Ольга Кай

письменниця

член журі Всеукраїнської літературної премії

імені Олександри Кравченко (Девіль)

м. Дніпропетровськ

Скиглити, що мені не щастить, буде великим перебільшенням. До того ж, несправедливо щодо моєї долі, бо вона мене таки любить. Інша справа, що вона, доля тобто, ще не втратила надію на моє перевиховання. При цьому ще й керується тезою, що довго перебувати в розслабленому стані для мене шкідливо, а несильні штурхани – непоганий стимул для певної ледарки.
Навести приклад? А як інакше пояснити, що про Всеукраїнську літературну премію для молодих письменників імені Олександри Кравченко (Девіль) я дізналася за пару днів до кінцевого терміну подання творів? Оскільки паспорт засвідчує, що під категорію молодих письменників я ще цілком втрапляю, то вирішила спробувати за принципом: «а не пропадати ж інформації»?
У результаті відправила на електронну адресу оргкомітету свій «День секонду», переглянула конкурсу сторінку і… забула про нього. Дізнавшись, що пройшла відбірковий етап, а потім і вийшла до другого туру зраділа, звісно. Але без особливого фанатизму.Справа в тому, що сюжет невеличкої повісті побудований на надзвичайних здібностях головної героїні. І я ладна була закластися, що навряд чи ніхто серед інших молодих письменників не додумається до настільки «оригінального» фантастичного допущення.
У результаті, як я дізналася на днях, на розсуд членам журі надали ледь не півдюжини творів, де головною героїнею була… правильно, дуже крута молода особа жіночої статі, така, із надзвичайними здібностями! Хоча, на виправдання, можу сказати, що моя героїня аж ніяк не прагла рятувати всесвіт і, на упереджений авторський погляд, походу до психоаналітика не дуже потребувала.
При такому настрої не знайшовши свого прізвища серед фіналістів, не засмутилася. Навпаки, поусміхалася на весь рот: серед тих, хто вийшов до фіналу, виявилося чимало побратимів і посестер-фантастів. Тож звернення до мене оргкомітету: мовляв, мені до прохідного балу не вистачило однієї десятої, чи не хотіла б я взяти участь, хай і не фіналісткою, в церемонії, майстер-класах й такому іншому? – сприйняла як приємний бонус.
Звісно, хотіла б: дія мала відбутися в Дніпропетровську, а я нещодавно відкрила для себе це місто, яке справило на мене приємне враження, тут цілком достойний привід зазирнути туди ще раз. Крім того, романи Олександри Кравченко я читала: завжди захоплювалася історико-пригодницькими романами, тож ідея взяти участь у заходах на вшануванні її пам’яті видалася мені  привабливою.
Що можу казати про саму церемонію нагородження? Звісно, організатори подбали по те, щоб ніхто із фіналістів і тих, хто ледь не став фіналістами, не ішов звідти ображеними. Тож грамоти отримали всі, як і подарунки. Хоч смішки смішками, а будь-яка церемонія, коли вручають премію імені когось, пробуджує щось сентиментальне, принаймні, бажання більше дізнатися про ту людину.
І так, я мала рацію щодо фантастів: перше місце – в Катерини Роженко із Севастополя  із фентезі-романом «Окрыленные сталью», друге – в Ігоря Сіліври (Чернівці) із  романом стім (без панку, сам автор наполягав (!)) «Цепелін до Києва». Ну, якби ще й «бронзу» отримали за фантастику, то був би явний перебір, однак Роксолана Сьома з Київщини, написала, на думку журі, справді якісний історичний роман «Вакації у Танґермюнде», тож вибір, думаю, і тут достойний.
Ще одна причина, через яку я посеред робочого тижня опинилася у сусідньому обласному центрі, – обіцяні майстер-класи. Оскільки всі видавництва і редакції не забувають чесно попереджати авторів «рукописи не рецензуються», то цікаво було просто читати на конкурсному сайті думки поважних письменників і критиків. А живий майстер-клас – то і взагалі рідкість.
У результаті разом з іншими «обраними» опинилася в «Перлині Придніпров’я». Певно, ми всі трішечки завеликі для дитячого центру, однак оскільки були там якраз у перезмінку і нікому не заважали, то особливого значення це не мало. Тим більше, малим можна було лише позаздрити: затишні будиночки і… неймовірні клумби, на одній я нарахувала розкішні петунії десяти кольорів! Ну от, хто по що, а я суджу про якість табору по краєвидах.
Хоча, не я одна, певно. Інакше як пояснити, що майстер-класи чи, швидше-таки літературні семінари, розпочалися досить спонтанно і на відкритому повітрі. Певно, ми заслужили тим щиру подяку від усіх комарів околиці, однак послухати було справді варто. Спасибі Людмилі Скорині, Світлані Талан й Ользі Рєпіной, які перетворили семінари на живе спілкування, а не на лекції.
Тож щиро зраділа, коли перехід до більш цивілізованих умов не призвів до уривання розмови й активного спілкування. У результаті обговорення конкурсних і просто літературних творів затяглось за північ, скажемо, навіть трішки далеко за північ, а зранку ще ж мав бути й запис на місцевому радіо!
Але хіба молодих українських літераторів можна залякати труднощами?! Мало того, що ніхто не заспав і не загубився, усі дісталися до радіокомпанії. Так ще, певно, і цілком творчо підійшли до інтерв’ю. Ну так, скромно. :) Тим більше, що геть усіх записів я не чула, хоч те, що чула, мені сподобалося.
Трохи здивувало питання ведучої: «А наступного року буде пробувати перемогти в конкурсі?». Хіба маю замислюватися над тим, що буде через цілий рік? Однак відповідь знайшлась швидко і не тому, що не ввічливо змушувати чекати: «Так, звісно». Цікаво, а на яку відповідь вони ще чекали, якщо я до цього цілком щиро сказала, що конкурс чудовий?

25-26 червня на Дніпропетровщині проходили заходи відзначення переможців та фіналістів Всеукраїнської літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль).

 

25 червня у Дніпропетровській обласній бібліотеці для молоді ім. М.Свєтлова було названо імена переможців Всеукраїнської літературної премії імені Олександри Кравченко (Девіль).

01

Премія присуджується за прозові твори, написані українською і російською мовами. Заснована у 2013-му році Дніпропетровською обласною бібліотекою для молоді ім. М.Свєтлова і родиною української письменниці Олександри Петрівни Кравченко (Девіль) за підтримки Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації і Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Конкурсні твори оцінювали 28 членів журі з 14 областей України та США, серед яких письменники, літературознавці та науковці.

Конкурсний відбір проводився у три тури за рейтинговою системою і перетворився на тривалий майстер-клас, оскільки більшість членів журі написала багато змістовних оглядів, рецензій і відгуків.

Зі 106 творів, поданих на конкурс, до фіналу дійшли вісім повістей і чотири романи. Твори відрізняються широким тематичним і жанровим спектром: фантастика, альтернативна історія, психологічна і філософська проза, антиутопія, казки… Половина творів, які взяли участь у фіналі, написані російською, а половина – українською мовою.

 

Переможцями стали три молоді автори з різних куточків України:

І місце – пригодницько-фентезійний роман «Окрыленные Сталью» Катерини Роженко (м.Севастополь, АР Крим);

ІІ місце – науково-фантастичний роман «Цепелін до Києва» Ігоря Сіліври (м.Чернівці);

ІІІ місце – історико-психологічний роман «Вакації у Танґермюнде» Роксолани Сьомої (Києво-Святошинський район, Київська область).

08

Дипломи фіналістів отримали Аарон К.Макдауелл (псевдонім Сергія Ємця, м.Дніпропетровськ), Андрій Гуменчук (м.Вінниця), В’ячеслав Лазурін (м.Житомир), Дарина Мельник (м.Луцьк Волинської області), Дмитро Кузьменко (м.Житомир), Марта Приріз (м.Дрогобич Львівської області), Олександра Калиновська (м.Дніпропетровськ), Юлія Гогчян (м.Дніпропетровськ), Юрій Пусов (м.Дніпропетровськ).

 

Переможці і фіналісти отримали книжки, пам’ятні подарунки, а також петриківські сувеніри – символ Дніпропетровщини.

06

Також в рамках конкурсу учасникам конкурсу було вручено особливі відзнаки:

від департаменту фізичної культури і спорту, сім’ї та молоді облдержадміністрації Катерині Роженко (м. Севастополь, АР Крим) та Ігорю Сіліврі (м.Чернівці);

від обласної бібліотеки для молоді ім. М.Свєтлова Олександрі Усмановій (м.Черкаси) і Тамілі Тарасенко (м. Гуляйполе, Запорізька обл.);

від шеф-редактора часопису «Борисфен» Фіделя Сухоноса Анні Ніколаєнко (Криворізький р-н, Дніпропетровська обл.) та Андрію Гуменчуку (Вінниця);

від обласної ради організації ветеранів України Олександрі Калиновській (м.Дніпропетровськ);

від вірменської діаспори Юлії Гогчян (м.Дніпропетровськ).

 

Представник книжкового супермаркету «Буклет» вручив фіналістам грошові сертифікати на придбання книг у книжковій мережі «Буклет» і подарував книги переможцям.

 

На базі обласного оздоровчого центру «Перлина Придніпров’я» за участі молодих літераторів відбулися майстер-класи з психології творчості. Письменницькій майстерності молодь навчали члени журі Світлана Талан (м. Сєвєродонецьк Луганської області), Людмила Скорина (м. Черкаси) та Ольга Рєпіна (м. Дніпропетровськ).

11

26 червня переможці та фіналісти взяли участь у «круглому столі» з питань розвитку сучасної української літератури на обласному радіо та здійснили ознайомчу екскурсію містом.

17

 

© 2011-2013 Літературна Дніпропетровщина
Усі права застережено.
Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власників сайту або авторів матеріалів. Suffusion theme by Sayontan Sinha