Бувають письменники, які на зорі своєї літературної творчості скромно тримаються у притінні, щоб вийти на видноту в заповітний час. Такі письменники визрівають в собі, як добре вистояні вина. І, вловивши урочу мить своєї зрілості, постають перед літературною громадою, як цілком сформована, неординарна особистість. Певна річ, що така своєрідна поведінка вимагає від творця мужності і великого терпіння.

За такою методою жила і творила унікальна романістка Олександра Кравченко – авторка багатьох повнометражних романів (шкода, що вона рано пішла у засвіти).

Інтенсивність її праці була такою високою, що і понині у видавництвах виходять твори (сумарний наклад яких викликає захоплення у наш, здавалось б нечитабельний час).

В чому ж полягає секрет такої мистецької щедрості? В першу чергу в простоті, а не в спрощеності, її письма. Ясність мислення, гранична продуманість сюжету, глибоке знання історичних реалій (від сивої давнини до сучасних життєвих драм) – все це і є основною складовою успіху у читача.

На відміну від тих, хто схильний до штучного епатажу, нарочитого затуманення змісту, надміру містичних ілюзій, всілякого роду фізіологічних відходів, лексичних грубощів та інших химерій, які вирощені і давно відпрацьовані на чужому ґрунті, Олександра Кравченко працювала у добре вивірених літературних параметрах. Марно гадати, що брало верх у творчій манері авторки: раціо чи емоціо? Радше гармонійне поєднання того й іншого. Свідченням цього є її один із перших романів «Таіна перевтілення», що витримав декілька перевидань і вивів авторку на одне із помітних місць в нашій історико-пригодницькій романістиці, а згодом і в соціально-психологічній.

Письменниця відразу ж привернула увагу не тільки широкого загалу читачів, а й колег-професіоналів, яких заінтригувало ґрунтовне знання автором історії Італії в її драматичний період на зіткненні Середньовіччя і перших проявів Відродження, вміння поєднувати живі реалії з бентежними зблисками романтики, бурхливі пристрасті і тверезий аналіз тогочасних подій, активну участь в яких беруть і русичі.

По виходу роману багато дніпропетровських літераторів цікавились: «Звідки ж вона? І як зуміла так швидко і впевнено ввійти у коло романістів? Згодом дізналися, що Олександра Кравченко закінчила з відзнакою металургійний інститут, працювала в науково-дослідному інституті і в Міністерстві чорної металургії України.

Дитинство майбутньої письменниці пройшло у славнозвісних Кайдаках, де вона із золотою медаллю закінчила школу. Тут, на легендарних берегах Дніпра, мальовничий світ ще не зіпсованої техногенним натиском природи органічно злився зі світом неординарних людських характерів, що мали глибоке історичне коріння. Звичайно ж, технічна освіта, на відміну від чисто філологічної, формувала строгий, добре зважений стиль, позначений лаконічністю, звільнений від багатослів’я, надмірних красивостей.

Пізніше, із виходом у світ цілої серії гостросюжетних романів, стало зрозумілим, що у нашу письменницьку організацію прийшов справжній професіонал, у доброму розумінні цього слова, бо більшість наших письменників пишуть час від часу, ще рідше публікуються, а це накладає на їхню творчість відбиток аматорства.

На цьому, можливо і зумовленому об’єктивними причинами, фоні викликає захоплення воістину подвижницька робота письменниці. Починаючи з роману «Київська наречена» (2000 р.), в якому персонажі діють в умовах Київської Русі ХII століття, Олександра Кравченко щорічно створювала новий роман. Досі такої творчої плідності не мав жоден із прозаїків Дніпропетровщини. Тематичний діапазон її творів найрізноманітніший – від світових історичних подій до рідних – українських – ще мало художньо осмислених письменниками. Свідченням цього є роман «Озеро страху» (2004), де події розгортаються в період, так званої, «золотої осені» гетьманства. Тоді місто Глухів було його столицею, де панував європейський лоск: театри, бали, кав’ярні, англійські парки. Все це активно запроваджував у 50-ті роки XVIII століття, ще зовсім молодий, Кирило Розумовський. В цьому ж творі епізодично, але вагомо постає образ Григорія Сковороди, один із афористичних його роздумів в інтерпретації письменниці: «Духовні діяння для тиранів страшніші тілесних. Розбійника помилують скоріше, аніж сильного духом праведника». Як це влучно і, на жаль, злободенно сказано!

Критика відзначала, що в своєрідній романній епопеї Олександра Кравченко простежує початки «слов’янського Ренесансу», становлення молодої Київської Русі, показує згубність міжусобної ворожнечі, розкриває, як нащадки Володимира Мономаха докладають чимало зусиль для утримання держави в цілості.

Тут навіч видно, як історичний антураж спроектовується у сучасність, а динамічний сюжет стає потужним мотором повіствування, затягуючи читача у вир людських пристрастей, у вічне протистояння міцних характерів.

Свого часу видатний майстер історичної романістики Павло Загребельний дорікав прозаїкам, мовляв, у їхніх писаннях багато інертного, етнографічного матеріалу, але обмаль сюжетної тяги, динаміки у розгортанні подій, завдяки яким яскравіше вирізьблюється людська натура.

Олександра Кравченко в орбіту своїх творчих зацікавлень вміло втягує не тільки історичні події, а й найбільш характерні риси сучасності (романи «Небезпечна спадщина» (2003 р.), «Фатальна злива» (2005 р.).

В останньому йдеться про літо 1977 року, коли на Дніпропетровськ налетіла бурхлива злива, затопивши багато помешкань. І ось через чверть століття у житті успішної київської бізнес-леді Алли Старицької, як примари минулого постають люди з давно зниклого будинку. У цьому творі читач може простежити, як природні реальні події переростають у романну структуру, майстерно одягаються в «одежу слова» (за висловом Івана Франка).

Взагалі, вміння перевтілення, колоритної персоніфікації швидкоплинного часу, оживлення у слові давноминулого – дається не всім. Тут потрібні: природний талант, багата ерудиція, досконале знання людської психології, глибоке проникнення у сутність явищ.

Всі ці риси сповна вияскравились у – дещо несподіваній – подарунковій книзі «Амазонки Дніпра», котра побачила світ у видавництві «Дніпрокнига» у 2006 році. Це книга легенд, в основу якої лягли наші скіфські краї з козацькими річками: Оріллю, Самарою, Вовчою, Кам’янкою з могутнім батьком – Дніпром. Завдячуючи багатій поетично-фантастичній уяві письменниці, серпанком легенд огорнуті: Монастирський острів, де, за переказами, зупинялась княгиня Ольга, Кам’яна Могила, Лоцманська Кам’янка, Саксагань з Інгульцем, Меотида (Азовське море).

Книга є першою спробою подати степовий материк прадавніх Скіфії, Ольвії, Кіммерії у світлі поганських вірувань, войовничих зіткнень, переломлених у авторську фантазію.

Олександра Кравченко мала добру пам’ять. Могла годинами розповідати про античний світ, читати Шекспіра і Пушкіна, Лесю Українку і Лермонтова, захоплювалась драматургією Олександра Островського, Володимира Винниченка, історичною прозою Генріка Сенкевича і творчою практикою Пауло Коельо. Вона відтворювала натуральну людину, з урівноваженою психікою, в якій іде вічне протистояння добра і зла, любові і підступності, котра прагне більше будувати, ніж руйнувати, з твердою переконаністю, що «чуже добро добра не принесе».

Свої переконання вона вияскравлює через провідні художні деталі, що успішно гравітують добре продуманий сюжет. Це і незвичайний смарагд, і стародавня каблучка, чужий скарб і компрометуючий лист.

Останні романи письменниці: «Чужий скарб» (2010 р.), «Королева Тавріки» (2011 р.), «Лист Софії» (2012 р.) мають псевдонім Олександра Девіль. Очевидно, тут діяв диктат видавництва. Відрадно, що на вечорах пам’яті романістки бібліотечні працівники, як знак її популярності, демонструють книги, які побували в руках численних читачів.

Письмо Олександри Кравченко не перевантажене складним синтаксисом, багатослів’ям, штучним нагромадженням вигаданих дивин. Вона творила за тим принципом, про якій англійський класик Сомерсет Моем сказав: «… і по сьогодні я дотримуюсь правила використовувати рівно стільки слів, скільки необхідно, щоб ясно висловить думку».

Думаю, що саме в цьому криється секрет популярності романів Олександри Кравченко – письменниці, яка за короткий час зуміла завоювати широке коло читачів, не зважаючи на потужний тиск всюдисущого Інтернету.

 

Сергій БУРЛАКОВ

 

Один коментар to “Сергій Бурлаков: “Строге письмо “Слов’янського Ренесансу””

  1. Profile photo of Fanat

    “Розбiйника помилують скорiше, анiж сильного духом праведника”- перегук з Бiблiйним сюжетом, де Понтiй Пiлат помилував, на вимогу народу, Варнаву- розбiйника, а не Iiсуса Христа. Григорiй Комарицький.

© 2011-2015 Літературна Дніпропетровщина
Усі права застережено.
Використання матеріалів сайту можливо тільки з дозволу власників сайту або авторів матеріалів. Suffusion theme by Sayontan Sinha